Про прекарність праці в культурі

Чи можеш сказати звідки взагалі виник інтерес до мистецтва? Можливо вплинув хтось з сім’ї?

По-перше, я вірю, що інтерес до мистецтва є в кожної людини від народження. В моєму випадку велику роль відіграла сім’я, але в той час як вони мені казали, що я маю бути художницею,
сама ж я думала і на філолога піти або ще кудись…
Мене гнітив факт того, наче мою долю вже вирішили без мене. Хоча, що цікаво, в мене в сім’ї ніхто до творчості недотичний взагалі. В школі також часто чула, що мені потрібно бути художницею…можливо в купі це і вплинуло.

Коли ти вирішила, що хочеш бути художницею?

У мене завжди було відчуття, що я вмію малювати, але розуміла, що не вистачає певних знань, відчувала, що лише з набуттям досвіду ставатиму ближче до того, щоб називати себе художником. Десь у дванадцять я пішла на гурток малювання. Після школи, обираючи куди рухатись далі, я поступила до Академії (прим. – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) на мистецтвознавчий факультет.

Тоді я відчувала, що хочу займатись теорією, що я люблю мистецтво, але не хочу “доторкатись” до нього з практичної точки зору. Дуже швидко прийшло розуміння, що мистецтвознавство не те, щоб не моє, але відрізняється від того, чим би я дійсно хотіла займатись. Переломним для мене моментом стали екскурсії по майстернях, які нам проводили на першому курсі; нам розповідали про різні матеріали – олію, сангіну, сепію, я бачила ці мольберти… просто потрапляла у ту атмосферу майстерень, відчувала, навіть, ревнощі, думала, що це я маю бути тут! Ну і тоді ж, після першого курсу я перевелась на живописний факультет.

Чи можеш пояснити чому обрала саме двовимірні види мистецтва - живопис та графіку?

Пішла на живопис, бо так відчувала на той момент. Пізніше, курсі на третьому, вирішила спробувати себе в скульптурі, бо завжди любила щось ліпити з пластиліну. Але зрозуміла, що це не моє вже на моменті створення каркасу – потрібно щось відрізати, щось припаяти – більше технічних моментів, а не творчих, і я, якось, не загорілась цим. До того ж, зрозуміла, що мені важко мислити 4D об’ємами, і краще працювати зі світлом, ніж з формою.

Чи продовжуєш цікавитись теоретичною стороною мистецтва?

Не так глибоко, як поки навчалась на мистецтвознавстві, але так, цікавлюсь. Мені цікаво дізнаватись про художників, їхній шлях в мистецтві, контекст часу, в який вони жили, чи живуть. Вважаю, що це найважливіше – розглядати твори митця в контексті часу і місця створення, бо сам об’єкт мало про що говорить, його потрібно комплексно сприймати.

Мені цікаво дізнаватись про художників, їхній шлях в мистецтві, контекст часу, в який вони жили, чи живуть.

Чи є художники, якими ти захоплюєшся?

Важко одразу визначити, бо в кожному я виділяю щось своє: в когось подача, в когось колорит… Але, безумовно – це Олег Голосій; відчуваю, не спорідненість, але, наче, знайома з ним. Настільки мені його роботи здаються відкритими, відвертими. Мистецтво Влади Ралко важко назвати приємним, але воно дуже захоплює. Еґон Шіле подобається; його знання анатомії і в той же час гротескні форми, певна потворність, яка не відштовхує, а, навпаки, заворожує. Імпресіоністи всі подобаються – Моне, Ренуар, Ван Гог… Насправді, довгий час вони викликали в мені відторгнення, допоки я не зрозуміла, що хочу писати в такій само манері, передавати ті самі відчуття швидкоплинності. Сказати, щоб я переймала їхні методи, не знаю… Думаю, тут спрацьовує перегляд великої кількості їхніх робіт, а вже з часом це стає частиною й твого смаку. Тобто вже по завершенні роботи, звичайно, я бачу, що це нагадує того чи іншого художника, але від початку це відбувається несвідомо.

В яких техніках ти працюєш?

Техніки, у яких я працюю – це графіка, фломастери, рідше діджитал, колажі. З живописом також працюю, але сприймаю його лише в рамках навчання, аби “набити руку”, щоб легше відчувати себе з фломастерами, ручками, маркерами. Інколи з’являється бажання зробити живописний етюд, що продиктовано бажанням “схопити”, фотографічно відтворити красу реального світу – те, що привертає увагу, але що фотоапарат, або камера телефону не передасть…не передасть твого бачення. Раніше це була олія, зараз почала експериментувати з акриловими фарбами. В них відчуваю більше свободи, бо немає того тягаря академізму “а ось ван Ейк, або Рембрандт, писали краще”… Так само не озиратись на “метрів” дозволяє живопис на папері.

Коли ж я малюю фломастерами я більше намагаюсь зобразити концепцію, ідею роботи, як я сприймаю світ – не буквально, а крізь образні речі, знаки, поєднання кольорів, текстові моменти.

Якій з технік ти все ж надаєш перевагу?

Найчастіше це кольорові фломастери на папері, рідше – чорно-біла графіка. На невеликих форматах – А3-А5. Але це більше залежить, навіть не від техніки, а від інтуїтивного сприйняття. Це комфортний формат для мене, бо де б я не знаходилась, я маю під рукою якийсь блокнот, або папірець саме такого формату просто легше роздобути, аби зробити першу замальовку, вхопити ідею. Вже потім, вдома я доопрацьовую ідею, але також на невеликому форматі. Кольорову ж палітру робіт фломастерами я намагаюсь обмежувати. Тобто, виходячи з кількох кольорів, я поєдную їх найбільш оптимальним чином, так, щоб вони врівноважували одне одного: наприклад, я не можу розмістити два предмети однакового кольору поруч, і в той же час, потрібно знайти таке рішення, аби композиція виглядала цілісно.

Що тоді для тебе першочергове - колір чи форма?

Неможливо думати спочатку або тільки про форму, або тільки про колір. Я створюю все разом: форму, потім додаю трохи кольору, потім нові елементи до загальної композиції – і таким чином намагаюсь тримати все разом. Ну, і створюю, хоча б, п’ятдесят відсотків від задумки за один раз, аби потім, при продовженні було легше повернутись до першочергової ідеї.

Cтворюю, хоча б, п’ятдесят відсотків від задумки за один раз, аби потім, при продовженні було легше повернутись до першочергової ідеї.

Ти казала, що маєш обмежену кольорову палітру. Чому?

Мені подобається для кожної роботи обирати обмежену палітру, по три-п’ять кольорів. Це дисциплінує мене. Єдине, я уникаю чорного кольору. В графічних творах мені хочеться створювати якісь райські, ідеальні образи. Це, насправді, йде в протиставленні темам самих робіт, але я й хочу складним, часом неприємним темам надати певної життєрадісності, оптимізму. Крім того, темні кольори символізують певний застій, в той час як світлі передають рух, енергію для тих само змін.

Живописні роботи я створюю за допомогою лісерування – накладання прозорих шарів фарби, і ось там я використовую темні кольори, а подекуди, й чисто чорний. Це є певним порушенням правил. Але я вважаю – головне бути впевненим в тому, що ти робиш; все інше – неважливе. Також, в живописі люблю яскраві, насичені кольори. Люблю залишати непромальовані частини; також “хуліганський” жест. Але, мені здається момент незавершеності додає живого відчуття роботі.

До яких тем ти звертаєшся?

Найчастіше звертаюсь до теми місця людини в суспільстві, у нашому світі – тут і зараз. Що являє собою людина, заради чого вона існує, на що має право, на що мають право інші люди по відношенню одне до одного. Підіймаю також питання ставлення до себе… як зі сторони оточення, так й питання як я повинна до себе ставитись. Зараз ми живемо у капіталістичному світі і немає жодної системи краще. Але й вона дуже травматична для людини, й те, що зараз немає інших варіантів – не значить, що це щось прийнятне, з чим потрібно погоджуватись і переймати на себе.
Мене цікавить й феміністичне питання, яке я освітлюю у роботі “Я хочу бути дівчиною”. Знизу можна бачити інтерфейс гри “Сімс”, яка надихнула мене. Це робота про можливість бути різною, але в той же час – завжди бути собою. На певному, підсвідомому рівні це звернення й до класичного мотиву купальщиц, адже під час навчання в Академії постійно говориш про них, копіюєш і це, безумовно, залишає слід.

Наприклад, у роботі “Споживацтво” звертаюсь до теми екологічної катастрофи через гору пластикових пляшок; хоча хлопчика, який їсть мівіну, навпаки не хотілось демонізувати, а зобразити доволі простим і милим. Взагалі не хочу говорити, що люди ось такі злі, недбайливі від природи…мені, все ж, хочеться вірити в позитивні якості людства.

Релігійні теми практично не зачіпаю, бо це дуже делікатне питання. Я вірю в Бога, вважаю себе християнкою, тому сама не хочу нікого образити. Єдина робота на релігійну тематику це “Творіння, збереження, знищення”, де головною героїнею виступає богиня Калі, але тут мені хотілось просто відтворити, осмислити її образ.

Хто виступає героями твоїх робіт?

Це умовні люди. Рідко вони мають вторинні гендерні ознаки – груди, або кадик, бо це, радше, навіть зображення душі, а вона може бути дуальною. Саме тому я малюю таких собі гуманоїдів, аби одночасно можна було зрозуміти, що це людина, і в той же момент, що це не зображення когось конкретно – мене, або знайомого. Іноді, звичайно, я зображую і більш конкретні фігури людей. Є, також, більш абстрактні, можливо незрозумілі образи, які відсилають до мого власного досвіду взаємодії з тілом та оточуючим середовищем. Так, наприклад, я зображую людський рот з гострими ножами замість зубів у роботі “Тіло людини”, бо часом ми завдаємо собі болю прикусивши язика чи щоку. Або ж вішалка – знаряддя для абортів, що уособлює і взаємодією з власним тілом, і з “тілом” гіпотетичної дитини, і в цілому впливу соціуму на жінок.